Привиди» сучасних реалій

Деталі

Категорія: Без цензури

Створено: Четвер, 30 січня 2020, 12:37

Перегляди: 1753

Саме слово «привид» означає те, що привиділося, ілюзія або плід людської фантазії. Та яка ж це ілюзія, коли «привиди» наступають на нас звідусіль. Темними, припорошеними пилом очима дивляться на людей спустошені й зруйновані приміщення колись успішно діючих підприємств, шкіл, лікарень, культурно-освітніх закладів. Влада називає це успіш­ним втіленням реформ. Але насправді підприємства просто не витримують конкуренції, і їх задавлюють більш крупні промислові магнати. Так сталося з маслозаводом, на місці якого залишилися одні лише руїни. Чим не «привид», на якому страшно навіть погляд зупинити. Канув у небуття ліжковий завод, який за багато років виростив когорту кваліфікованих робітників, і їх уміння знадобилися, мабуть, у якихось зарубіжних країнах.

Пусткою віє від колись багатолюдної прохідної заводу поршневих кілець, виробничих приміщень, які теж поступово перетворюються на «привид». Колись у Лебедині виготовляли недорогі, але цілком пристойні меблі, було декілька будівельних організацій, і його жителі раділи квартирам у новобудовах міста.

З тривогою говорять сьогодні лебединці про скорочення робітничих кадрів на ТОВ «Укртранспневматика». А якщо і його втратимо?!

Взагалі, в таких невеличких містечках, як наше, майже нічого не будується, окрім, хіба що, магазинів, аптек, які й так на центральних вулицях наступають одне одному на п’яти. Все інше скорочується, «оптимізується». Погляньмо на покинуті будівлі колишнього лікарняного містечка. Пустити їх під бульдозер? Дуже шкода приміщення хірургічного відділення, яке пережило нелегкі часи, але вистояло, збереглося для десятків поколінь. Чекає на дбайливого господаря колишня стоматологічна поліклініка, адже це теж історична пам’ятка Лебедина.

Газета «Будьмо разом», пам’ятаю, вже писала про колишній клуб по вул.Сумська. Занепадає добротне приміщення, де був осередок культури цього мікрорайону, і дійсно стає «привидом» на центральній вулиці міста. У сквері Павла Полуботка поряд із танцмайданчиком у вечірній час відлякує перехожих жахлива будова невідомого призначення. Хто є її власником? Чому її не реставрують або не знесуть?

Руйнувати, звичайно, легше, ніж будувати. І за це навіть ніхто не спитає. За вказівкою «згори» доводять підприємства до банкрутства, і потім всі цінні матеріали йдуть на продаж, а гроші хитромудрим ділкам – у кишені.

А «привиди» сучасних реалій все більше обсновуються павутинням, заростають чагарниками, бовваніють вибитими вікнами, дірами в стінах і на дахах. Скільки ще до цього всього покинутих жилих помешкань по селах – справжнісіньких хатинок на курячих ніжках?

Україна, як стверджують деякі можновладці, прямує до Європи семимильними кроками. Але нас із «привидами» туди не пустять. І чи українці взагалі пробачать тим, хто винен у руйнації своєї країни і людських доль?

Вадим БІЛИЙ.