Історії із поліклініки

Історії із поліклінікиДуже люблю театр. На кілька годин поринаєш у вир пристрастей, страждань від кохання, ревнощів. Нещодавно поталанило потрапити на спектакль... у поліклініці. Разом з моєю доброю сусідкою Галею.

- Миколаївно, пішли разом, в черзі не буде сумно. Замучила мене якась болячка. Щоночі у моєму горлі якась нечиста сила висвистує, клокоче, як магма у вулкані.

Чоловік Іван вже спить окремо на твердій канапі на кухні. Я боюсь, він може піти спати до сусідки, яка до мого Івана небайдужа.

Коли прийшли до поліклініки, ми помітили при вході велике гасло, якого раніше не було: «Само лікування небезпечне для вашого здоров’я». Ось тут незрозуміло: чи само лікування, чи самолікування. Ребус! У коридорах натовп людей у білих пов’язках. Як колись у дні Чорнобильської катастрофи. Шум, штовханина, гомін.

- Ви тут не стояли!

- Чхайте у кулак, якщо нема носовика.

- А чого тут собака?

- Моя Гулька пісяє часто. А ветеринар не знає, чого?

З третього кабінету вискочив дуже знервований чоловік і голосно, щоб всі чули, сказав: «Наш терапевт нехай шукає собі іншу професію. Уявляєте, лікар знайшов у моїй печінці каміння, у нирках - пісок. Хай мені скаже, де у мене клей, і я буду шпалери клеїти».

Ходять чутки, що ортопед майстерно викручує руки, ноги. І болячка швидко зникає. До нього черга, як колись до Кашпіровського. А якось у сварці так врізав по пиці нахабному пацієнту, що у нього зник невиліковний гайморит.

У натовпі почули: у поліклініці вже працює лікар з Кавказу. Розповідають, він не тільки красень, а й професіонал, лікар вищої категорії. До нього завжди черга.

Галя і потрапила до нього. Після прийому лікаря я не впізнала свою щебетуху: щоки розрум’янені, очі блищать.

- Ось цей Гіві Нуладзе - справжній доктор, - хвалить Галя лікаря. - Він довго вислуховував мої легені, і біля грудей його вусики лоскотали мою шкіру. У вас, каже, не вистачає позитивних емоцій. Хай ваш обранець частіше вас обіймає. Виписав пігулки на 200 гривень. А на прощання грузин сказав: «На моїй батьківщині дуже люблять українок». У нього були такі очі... Мій Іван ніколи не дивився так на мене. Моє серце застукало...

Доведено, що є лікарі від Бога, а є - «Не дай Бог».Тому нехай люди поменше відвідують поліклініки, лікарні, амбулаторії. Ескулапів, Айболитів краще зустрічати у театрах, на виставках, на природі.

Лідія МОЖАЄВА,

м. Київ,

спеціально

для тижневика «Будьмо разом».