Уривки лебединських розмов

Деталі

Категорія: Гумор

Створено: Субота, 16 лютого 2019, 09:11

Перегляди: 1510

Розмова в автобусі:

– Присідайте, жіночко, при­сідайте, бо в ногах правди немає.

– Е-е-е… Її, тієї правди, немає не тільки в ногах, а й ніде її немає.

Говорить жіночка середніх літ:

– Матюки – це найпаскуд­ніше, що можна почути. Та якось я дивилася передачу про Геннадія Москаля – нашого політика, генерал-лейтенанта міліції, кандидата юридичних наук, доцента, голову Закарпатської ОДА і зрозуміла, що матюки, які рече цей Москаль, звучать по-особливому. Слухаєш, смієшся – і не розумієш, із чого ти смієшся: із промовця матюків, чи із самих матюків, ним сказаних, чи із обох разом.

Говорить сільський дядько під добрим градусом:

– Мені в житті було мов пороблено: зразу – на батька, а тоді – на жінку. Скажемо так, що батьків не обирають. І не ми визначаємо, хто нас на цей світ із отієї своєї глини виліплює. Тут я не винуватий. А ось де я сам дав маху, так це з жінкою: за перебір – чорта в двір. Чи хоч не чує бува мене отой чорт?

Говорить сільська жінка:

– Ні-ні! Він аж ніяк не дурний. Просто в одного ум міститься в голові, а в другого – в ср...ці. Тож, у якому місці міститься той ум, отим місцем людина й думає.

Говорить сільський дід:

– Що ти ниєш?! Не такі були морози, та в хаті – не какали. А цих дураків, що вважають себе дуже розумними та все перед нами виступають по телебаченню і думають, що ми, а не вони, дураки, якось зуміємо пережити.

Розмовляють два чоловіки середнього віку:

– Скупість породжує тупість…

– Скоріше навпаки: тупість пород­жує скупість. Перевірено життям.

Розмовляють два чоловіки в скверику:

– Дзвінок. Я беру мобільний і аллокаю. І тут понеслося: «Почєму до сір пор моя дочь Маша у вас? Уже поздно? Што ви с нєй дєлаєтє?! Я поліцію визову! » Хотів бу­ло сказати, що дамочка помилилася но­ме­ром, так слова не дає сказати – репе­тує. Я тоді розсердився: «Маша у меня. А делаем ми с нєй то, что делают обично молодиє люди!» І відключився. Знову дзвінок – і таке саме. Такий же ре­пет. Тоді я й прокричав, що треба пра­ви­ль­но набирати телефонний номер. І що ти ду­маєш – навіть не вибачилася та да­мочка.

– А мені одного разу ще й не таке було. Дзвінок: «Милий Діма! Приходь до мене – я тобі дозволю…» І таке пообіцяла мені зробити, що лишень в інтересних фільмчиках показують. Я тоді й кажу: «Я не проти! Тільки я Петро – і в мене дуже строга жінка. А звідки ти, сонечко, телефонуєш?» Не відповіла. Відключилася.

Розмови підслухав і записав

Никанор Лагідний.