– Я не знаю, яка в нього совість. Мабуть, не дуже чиста, як у гниди.
– Чиста-чиста. Колись один лебединський начальник, як був іще при владі, говорив так: «У мене совість чиста, бо я нею ніколи не користувався».
х Х х
Розмовляють два міські жителі:
– Мені розказував один грамотний чоловік, що всі посадовці, які мають справу з грошима, обзавелися довідками, що вони інваліди, або в них проблеми із психікою.
– Та ти що? А навіщо їм це?
– А таких до тюрми не саджають. Їм полагається домашній арешт, а значить, домашній борщ зі сметаною і котлети.
х Х х
Розповідає малий онук бабуні:
– Ми їздили в Суми, ну в отой день, коли був великий дощ, і багато машин там у воді зупинилося. І я там таке бачив…
– А що ж ти бачив?
– На великому стовпі бачив величезну агітацію з портретом. А під портретом – хтось написав матюк. Починається на «х», закінчується на «ло» і складається із п’яти букв. Я його зразу не побачив, так мені мій старший брат підказав, куди треба дивитися. А я ж читати вже вмію. Якщо хочеш, то я можу тобі той матюк назвати, бо ти сама не здогадаєшся.
– Ні-ні! Не потрібно! Таких слів навіть мій дід не каже й на котів, коли вони в хаті нароблять!
– Але якщо він колись таке схоче сказати, то передай дідові, що той матюк складається із п’яти букв.
х Х х
Розмовляють «під мухою» на підвищених тонах два сільських діди:
– Я ж од тебе старший на чотири роки!
– Ні! Ти од мене старший на три місяці три тижні і три дні.
– Так ти мене ще й свинею обізвав?!
– Не обзивав я тебе свинею!
– Не прикидайся дурником! Через такий час після злучки з кабаном свиня поросят лупить!
х Х х
Розмовляють два сільських діди:
– Ну, і яка в тебе в цьому році вдалася абрикосова горілка?
– Як завжди: самогонка, як огонь. 52 градуси. Такою можна поминати й презедентів!
– Так пішли та пом’янемо їх наперед, а то раптом не доживемо до такого випадку.
– Так і я за те ж!
х Х х
Розмовляють хлопці у військових одностроях на автовокзалі (розмова на коліні заримована):
Ніде слуга не ходить на парад.
Якщо ж воно іще й «білобілетне»,
То стрій порушить, шаркне невпопад,
Можливо, перечепиться і гепне.
Колись раніше на таких дівки
І подивитись навіть не хотіли:
«Щось з ним не так! Чи в голові вавки?
Яку ж йому ліцензію – до тіла?!»
Була ж колись вже тисяча у нас
Від Юлі й від Віті. Хоче те ж і Вова –
Усім захисникам. А помордас
Й на сцену знов до котрогось Ростова?
Розмови підслухав і записав
Никанор Лагідний.