Уривки лебединських розмов

• 

Деталі

Категорія: Гумор

Створено: Середа, 14 серпня 2019, 19:29

Перегляди: 828

Тихенько розмовляють дві підпилі жінки на застіллі:

– Мій Микола залицявся до мене дуже по-інтелігентному. І вірші розказував, і всякі ніжні слова говорив. Словом, дуже довго упадав за мною, аж поки я не дозволила йому повести мене на сінник.

– А мій Петро… Та які там вірші і телячі ніжності?!Тричі з ним пострічалися, а він мені й каже: «Значить так, я тебе, Галю, люблю, тож не будемо гаяти часу, полізли на сінник».

х Х х

Розмовляють старі жінки:

– Бачиш, Маню, не дождалася ти колись Петра із армії, а він згодом у великі люди вибився. Могла б прожити життя не так, як ти прожила, а через губу проплювати.

– Та я його, дівчата, й хотіла дождатися, так ота моя клята подружка Пуцька ждати не забажала. Дуже їй тоді захотілося в будяках тертого маку.

х Х х

Розмовляють два старих діди:

– Не здивуюся, що Росія у підпалі Сибіру може відшукати український слід.

– Причому бандерівськими сірниками, які виготовлені на Львівській сірниковій фабриці.

х Х х

Говорять чоловіки інтелігентної зовні­ш­ності:

– Варто про деяких людей, або й про цілий народ, сказати правду, як одразу чується вереск, начебто про них говориться погано.

х Х х

Розмовляють чоловіки інтелігентної зов­­ні­шності:

– Тепер будь-якого мера, або й навіть найвищу особу держави, що пише і поширює неправду, тобто, іншими словами, фантастичну інформацію, можна порівнювати з Гандоном. Один чоловік обурився промовою мера міста Тетіїв і назвав його словом «гандон». Мер подав проти нього судовий позов. Під час суду той містянин заявив, що, звертаючись до мера, мав на увазі французського письменника-фантаста Іва Гандона (1899–1975). І навіть Київський апеляційний суд прийшов до висновку: оскільки мер дійсно поширював нереальну інформацію, то порівняння його з Гандоном не є образливим.

– Бач, як воно. А назвав би його культурно презервативом – і все: штраф! Адже письменника із таким прізвищем не було і немає.

х Х х

Говорять дві жіночки на автовокзалі:

– А пригадуєш нашого декана фізико-математичного факультету Семенця?

– Він іще й вірші писав. Якось ми дізналися про це і впросили його, аби він нам дещо прочитав. З усього того, ним прочитаного, я запам’ятала лише чотири рядки, які мені дуже сподобалися, бо маю сірі очі:

Сіре – синонім районних нездар.

Це як сконання усіх солов’їв.

Виняток з правил – віднайдений дар:

Сірі прекрасні очі твої.

х Х х

Розповідає сільська жіночка:

– У кожному з нас сидить якийсь страшний звір. Тільки одні люди його укоськують і тримають на міцному цепу, а інші – пускають його у світ білий на нещастя людям…

х Х х

Із розмови у сільмазі:

– Що це у вас за ковбаса?

– «Президентська». Беріть: вона св­і­же­нь­ка. Це вже від нового.

Розмови підслухав і записав:

Никанор Лагідний.