Уривки лебединських розмов

Говорить симпатична жіночка:

– А він і каже, що мені місця не вистачає. А я йому й кажу: «Аби тобі того місця на кладовищі не вистачило!»

х Х х

Біля зупинки дві жіночки з мітлами, одна звертається до іншої:

– Навіщо замітати, все одно понакидають?!

х Х х

Розмовляє гурт сільських дядьків:

– Як казав колись Іван Григорович, що дурному хочеться – це гірше, ніж болить розумному.

– А в старовину говорили: «Дурня навчати, що мертвого лікувати».

– Бійся корови спереду, коня – ззаду, а влади– з усіх боків.

х Х х

Дві молодички розмовляють неподалік дороги:

– Що зробили дорогу, звичайно, добре, але так тепер літають: тільки й чути вжик-вжик. Аж страшно дорогу переходити.

– Та за себе ще й нічого, а от за дітей дійсно страшно.

х Х х

Розмовляють декілька жінок баль­за­ківського віку:

– Будемо тепер два рази вихід на пенсію святкувати: по старому стилю – у 55 років, і по новому – у 60.

х Х х

Гомонять два діда:

– Навіть Лукашенко розуміє, що не можна землю продавати, а нашим – хоч би що.

– От тобі й заживемо – по-новому, а чи на своїй землі?

х Х х

Розмовляють молоді мами:

– Он я чула, десь в Україні, хочуть запровадити в школах «швецький стіл», щоб діти самі обирали, що вони хотять їсти.

– А в Лебедині ніяк не розберуться, чи здавать овочі, в школи й дитсадки, чи не здавать.

х Х х

Розмовляють жінки біля колонки:

– Он уже гречка по 30 грн. на базарі. Новий урожай, а у них дорожчає. Кажуть, не вигодно.

– Нещодавно я читала в Інтернеті, то й картоплю саджати невигідно. Їм усе невигідно: і пшениця, й буряки. І ми не вигідні. Продадуть землю – і все. ЗЕМЛЮ продать – це вже вобще...

Розмови підслухав і записав

Никанор Лагідний.