Уривки лебединських розмов

Деталі

Категорія: Гумор

Створено: Четвер, 12 грудня 2019, 10:55

Перегляди: 1046

Розповідає сільський дядько:

– Давно це було, як тільки пластикові пляшки появилися. Послали ми Миколу, бо в нього був велосипед, по літр самогонки в одну точечку. Самогонка там була перевірена. Для посилення сказодурства бімберу у брагу ні гуми, ні цих самих пластикових пляшок у тій точці не кидали. Ждать його – пождать, а він як у воду канув. Аж ось приходить, ледве ноги волочить і велосипед свій тягне. Глядь, а в нього вся пика звезена, і переднє колесо, наче вісімка. Ми його кинулися питать: «Що? Що трапилося? Пляшка ціла?» А він нам і каже: «Я б, хлопці, отого чоловіка, що придумав пластикову пляшку, нагородив би медаллю! Тричі падав – а пляшці, хоч би тобі що! Упав би ще тричі – не розбилася б!»

Оце якби він почув на тому світі, як лають нині пластик, то було б їм від Миколи непереливки.

х Х х

Говорять чоловіки біля супермаркету:

– Пошли дурня до ВРУ богу молиться – так він і лоб розіб’є.

– Не скажи! А брати їм хабарі та отримувати зарплату в конвертах смальцю в кабетах вистачає.

– Так на це ж навіть у курки ума вистачає!

х Х х

Говорять два діди:

– Пам’ять стала ніяка. Як решето. Бува півдня проходиш і не помічаєш, що забувся ширінку застебнути.

– Це не біда. У мене набагато гірше. Я її розстібати забуваюся. Якото стану біля тину, а тоді, вже як потече по холоші, тільки тоді зрозумію, що забувся ширінку розстебнути.

х Х х

Говорить веселий сільський дід:

– Пішов би я потанцювати до Мані, так чоботи порвані. Сказати по правді – танцювати хочеться! Так устілка вже волочиться.

х Х х

Розповідає бідова бабця:

– Давно це вже було. Поставила я брагу в бідоні у тайному місці, а мій дід, як тільки вона почала виспівати, її знайшов та почав до неї прикладатися і своїх друзяків пригощати. Ну… думаю я ось так зроблю, аби вони не пили. Узяла я в брагу та й надзюрила туди. Гадала, що попробують – і їм одверне. Але де там! Як присмокталися до неї, як колоради до картоплі. Не помогло! Вицмулили! Мабуть, треба було в той заколот щодня дзюрити.

х Х х

Говорить старий дід:

–У житті воно так і є: за дурну кабету завжди відповідає хитромудре гузно.

х Х х

Розмовляють чоловіки:

– Був у Петра у четвер день народження. Думали, що посидимо на природі та вип’ємо добре, бо в нього у дворі посидіти не вийшло б. У нього теща така люта, як тигриця. Та все зірвалося.

– А чому?

– Та якраз на його день народження його теща й померла.

– Та ти що! Оце так подарунок!

х Х х

Розмовляють чоловіки інтеліге­нтної зовнішності:

– Скажу я тобі, що ота затія з платними каналами не вийде. Ти тільки уяви, які масиви старшого покоління втрачаються для агітаційного обробітку. А те поле – податливе!

– Як на мою думку, так на тих каналах однак нічого дивитися. Такої політики й біля колодязя для старих цілком достатньо.

х Х х

Говорять дві жінки:

– Немов заслужена та народна артистка, імітую для нього, що я начебто на сьомому небі, імітую, стараюся, а воно тобі ні здрасті, ні до побачення, ні радості хоч паршивої, ні подяки ніякої!

– Та мій такий самісінький! Хоч би коли-небудь якусь золоту каблучку за таке самісіньке подарував.

х Х х

Розмовляють два сільські діди:

– У нас тепер, Петре, клімат настав, як у субтропіках.

– Це що означає? Тепер ми скоро почорніємо, як африканці?

– Ми й так усе життя, як негри! Де ти ще бачив більших негрів, як в Україні?

х Х х

Говорить чоловік на автовокзалі:

– Що не кажіть мені, жіночко, а таки ж настали глобальні зміни у всьому.

– Зрозуміло, що клімат міняється на всій Землі.

– Я не про це. Люди нині таке стали витворяти, що з них можна щомісяця вовну стригти.

х Х х

Говорять старі діди:

– Щось у мене таке відчуття, що скоро із безмозглих хохлів усю дурість наждаком обганятимуть.

– Бачили очі, яке кіно обирали– їжте, хоч і повилазьте!

– Тільки ж дурного й могила не вивчить!

Розмови підслухав і записав

Никанор Лагідний.