Мисливство та рибалка
Середа червня 23, 2021

Register

У час непевного міжсезоння про золотого українського карася та зникле озеро на Великій галявині

У час непевного міжсезоння про золотого українського карася та зникле озеро на Великій галявиніСпочатку про карася. Уже не одне покоління рибалок так звикли до сріблястого (у народі – білого, срібного) карася, що вважають його корінним мешканцем водойм. Насправді ж, він є приходьком у наших краях. Його історична батьківщина – басейн річки Амур і прилеглих до неї водойм. На початку 1960-х років минулого століття амурського карася штучно розселили в українські водойми. Навіщо? Він дуже невибагливий, швидко росте, тобто може бути промисловою рибою. І він не просто прижився, а навіть витіснив традиційного – золотого карася. Сталося так, що наш, український карась, опинився на межі повного зникнення і зі звичайного став червонокнижним. Швидше за все його витіснення відбулося шляхом схрещення сріблястого із золотим. Оскільки чисельність останнього значно менша за чисельність карася срібного, то генофонд карася золотого «розчинився» у генофонді приходька. Хоча сьогодні невелика кількість карася золотого у окремих водоймах усе ж зберігається. Проте його кількість досить мізерна, і нині за спійманого золотого українського карася належить штраф 330 гривень!

До речі, відрізнити сріблястого карася від європейського золотого не так уже й важко. Наш карась має круглішу форму тіла та бронзово-золотисте забарвлення, черевні та грудні плавці золотого карася злегка червонуваті, а в сріблястого – жовтуваті або ж сірі. Луска у золотого карася гладенька, у сріблястого – більш жорстка. Мешкає золотий карась у заплавних водоймах, озерах, ставках зі стоячою або слабко проточною водою та замуленим дном, що густо заросли водяною рослинністю. Він витривалий до кисневого режиму. Під час промерзання водойм і літнього висихання озер може перебувати у мулі на глибині понад півметра. Як правило, він і досі мешкає в тих лісових озерах та ставочках, куди не змогла розселитися срібляста карасяча орда зі Сходу.

Але таких озер з кожним роком все меншає і меншає. Ось як, приміром, зникло одне лісове озеро, яке називали Озером на Великій, маючи на увазі велику лісову галявину. У ньому водилися червоні карасі, наче сковорідки. Сталося це у другій половині 1980-х. Один із підрозділів військової частини, що базувалася в Лебедині, близько місяця перебував у літньому таборі. І розташувався він на вже щойно згаданій великій лісовій галявині, тобто на Великій, що між М. Бобриком і Педоричами. Певно, командиру тієї частини дуже захотілося свіженької рибки на закусь. І зробили воїни ось що. Ні-ні! Не те, що ви подумали. Гранатами вони рибу не глушили, ракетами стратегічного призначення теж. Вони викопали за допомогою потужного екскаватора поруч із озером довгу глибоку і широку канаву. Через пісок озерна вода просочилася в ту канаву. Карасі з розтерзаного озера можна було збирати руками. Таку печальну картину ми застали вже тоді, коли вояки поїхали, адже той літній табір охороняли вартові з автоматами. За рік замість озера зробилася твердь, та й вода із тієї канави теж зникла в пісках. Озеро Безіменне, що знаходилося від пропалого озера десь за кілометр, згодом теж висохло. Мабуть, ці озера були пов’язані між собою. У Безіменному окрім карасів водилися іще й величезні коропи. Малька коропа іще раніше до нього тихцем запустили рибалки із Педоричів. Знали б про це вояки – його б теж одразу сплюндрували. Але тоді такі дії вважали солдатською винахідливістю і навіть пустощами. Та й побажати командирові, який таке придумав, гостру риб’ячу кістку в горло, ніхто не насмілився. По-перше, хіба тих озер з карасями у лісі було мало? По-друге, вояки ж захищали нас від проклятих капіталістів із загниваючого Заходу. Ось така воно історія про зниклі озера і золотих карасів у ньому. А на місці тих колишніх природніх давнішніх водойм нині ростуть молоді сосни.

 

 

Незвичайні риби нашої планети

Океанські безодні, попри думку багатьох людей, що все вже на Землі давно вивчене і досліджене, залишаються маловивченими і найзагадковішими. Там мешкає безліч незвичайних істот, зокрема й найстрашніших істот на планеті.

 

Щуча морська собачка

Дослідники переконалися, що варто лишень її спровокувати, як вона одразу розкриває свою велетенську пащу і перетворюється на жахливого монстра, який готовий проковтнути здобич в рази більшу за неї. Так цій рибі вдається навіть проганяти дуже великих агресорів. Живуть морські щучі собачки переважно біля тихоокеанського узбережжя Північної Америки.

Весела принада

Одна із наших землячок у мережі Фейсбук у групі «Підслухано Лебедин» розмістила цікаве фото. Дехто зауважив, що це, мовляв, фотомонтаж. Та який там фотомонтаж! Даю вам чесне рибальське слово, що це окунь, якого спіймали у Вільшанці на кільце домашньої ковбаси. Міцного льодку і ось таких окунів ми й бажаємо вам упіймати, дорогі любителі рибного полювання. Але безпека рибалки, пам’ятаємо про це завжди, перш за все! Не варта все-таки гра на тонкому льоду заупокійної музики.

Ведучий куточка Петро Кутовий

Коментарі  
0 #1 ??? 14.12.2019, 07:38
"...це окунь, якого спіймали у Вільшанці на кільце домашньої ковбаси"

От тiльки брехати не треба! По-перше, вiльшанськi окунi на ковбасу не клюють, бо здавна привченi до масла з маслозаводу. А цей же, очевидно, хапнув магазинної ковбаси китайського виробництва, бо iнакше чого б ото його так розбехкало?
Цитата
Додати коментар

Захисний код
Оновити

Ми в соціальних мережах

Інформери


Погода

Книга «На камені вічності»

Останні коментарі