Уривки лебединських розмов

Деталі

Категорія: Гумор

Створено: Субота, 27 липня 2019, 10:50

Перегляди: 959

Розмовляють двоє сільських чо­ловіків:

– Отож, прийшов якось давно його батько до мого батька і каже: «Все, Василю, хана мені. Їсти нічого не можна, пити горілки не можна. Діабет у мене визнали. Помру я скоро! Але їстиму і питиму до смерті все таке, як і раніше!»

– Ну, і як…?

– А що там «ну» і що там «як»! Двох районних ендокринологів пережив дядько.

х Х х

Розмовляють два чоловіки інтелі­гентної зовнішності:

– Вітаю, друже, зі святом!

– А хіба яке сьогодні свято?

– Сьогодні свято того, чого у нас в Україні зроду не було і фактично й нині немає.

х Х х

Розмовляють дві дівчини:

– А таке моє життя: бігла, бігла – ледве добігла.

– У мене гірше: летіла, летіла – і залетіла!

х Х х

Розмовляють начитані сердиті сіль­ські дядьки:

– Дивився новини. У Києві, що матір городів руських, ЛГБТ-спільнота свій парад провела, який охороняли ліпше, аніж національний банк. Я взагалі то проти них нічого не маю. Чому на них сердитися? Люди ж хворі, скривджені природою. Мабуть, якийсь студент-трієчник у небесній канцелярії на лабораторній роботі складав їхні генетичні коди. Ну нехай вони бубляються між собою. Але ж навіщо рекламувати і пропагувати гомосексуалізм? Якої їм, отим скривдженим природою, іще рівності в суспільстві потрібно? Та їх отих, гоміків, на всіх щаблях влади від самісінького низу до найверхішого верху, якщо добре роздивитися, то казна-скільки! І не тільки в нас!

– Случись потоп, прийшла б ото пара із тієї спільноти до Ноя, а він би їй сказав: «Тиць моя радість! Я беру тільки всякої тварі по парі! Визнаю, що ви таки тварі, але ж не в парі!»

х Х х

Розмовляють дядьки на авто­вок­залі:

– У нашому селі у червні і не капнуло. Обминало. Тож я на вибори піду лише тоді, якщо у нас у перших числах пройде дощ.

– Так це ж абсурд – пов’язувати вибори до дощу!

– А у нас така політика – абсурдна!

– А я вам скажу таке. Де піп порядний, там і дощі проходять. Де піп негодний, там і дощів немає.

х Х х

Розмовляють чоловіки інтелігентної зовнішності:

– Один товариш в іншого був підлеглим. І, як на сторонні очі, між ними існувала дуже приязна дружба. А насправді, той підлеглий, як стверджували люди знаючі, навіть двічі влаштовував для свого товариша два замахи, аби свого начальника знищити.

– А чому тут дивуватися? Не матимеш друзів – не матимеш і ворогів-зрадників, які з личинок отих друзів частенько й вилуплюються.

х Х х

Підсумковий спіч у гострій дискусії «полі­ти­конапханої» сільської дідівської еліти:

– Різні телеканали мають різних власників, і вішають вони нам на вуха різну локшину. Одному – закручену, другому – із завитушками, третьому – перчену. Це вже яку кому – пан накаже. А ми тепер сидимо – і один одному щось своє доказуємо, ледь один одного за горлянки не хапаємо. Тож підведемо підсумки. Перше. Бажано б частіше замість телевізора вмикати мізки. Друге. Частіше згадувати діда Грицика. Знаєте, як той колись казав? А ось як: «Я знаю, що скоро щось буде, але не знаю, що саме станеться!»

х Х х

Зі спічу одного чоловіка середніх літ біля рибного магазину:

– Питається Тарас Бульба у своїх нащадків: «Чи є у вас іще порох у порохівниці? Чи жива козацька сила?» І чує у відповідь: «Ні пороху, батьку, немає, ні порохівниці. Дякуючи самим собі, є повна баночка вазеліну. Для чого він? Та все ж для того, аби оте саме змазувать. Сила іще залишилася, але безголова. Якраз така, аби іще наламати дров до вже тих, що нами наламані!»

х Х х

Говорять міські дядьки біля продовольчого ринку:

– Україну люблю, а всі її влади ненавидів і ненавиджу. Розумний у нас народ і дурні гетьмани!

– А гетьмани вважають, що вони – розумні, а їхній народ дурний!

– Та облиште спорити! Скоріше за все, що ви обоє не помиляєтеся!

х Х х

Гаряче розмовляють двоє чоловіків

– Наш народ особливий!

– Так-так! Особливий! У нього зразу випадають не молочні зуби, а зуби мудрості. Усе, що він мав і буде мати, заробив справедливо!

Розмови підслухав і записав

Никанор Лагідний.